Позакласні заходи

Андріївські вечорниці

Ведуча:      3 давніх-давен славилася Україна таким звичаєм, як ворожіння у ніч на Андрія. Ця давня традиція - прекрасний витвір людської фантазії, призабутий сьогодні. Ми хочемо повернути йому життя. Нехай оживе одне із       сторінок молодості наших матерів і бабусь.

Господиня:   Уже й вечір, а ні дівчат, ні хлопців немає. Як подумати, що коли  ще ми дівували, зачуєш де-небудь вечорниці, то аж тини тріщать… Зовсім не те, що тепер. От скоро вже треті півні заспівають, а вечорниці ще й не починалися. Ой – ой - йой! Куди все поділося?

(чути сміх …Господиня схоплюється. Заходять дівчата)

1 дівчина : Добрий вечір вашій хаті,

Уклін  господині,

Чи веселі вечорниці в нашій Україні.

Добрий вечір, господине, славна молодице.

Чули, що у цій хатині будуть вечорниці.

2 дівчина : Аби щастя було в хаті,

Щоб усі були багаті,

Аби було любо, мило,

Аби всі були щасливі.

3 дівчина:  Будем з вами добрі, щирі,

То і  будем  жити в мирі.

Тоді всім нам допоможе

Матір світу – Мати Божа.

Господиня:  Добрий вечір, добрий вечір, любі гості!

Просимо, просимо.

Поспішайте, дівчатонька,

Все приготувати,

Бо пора вже вечорниці

Всім нам починати.

Зваримо вареників

Біленьких, смачненьких,

Та й запросим до нас в гості,

Хлопчиків гарненьких,

Щоб вони разом із нами

Дружно працювали,

Андріївські вечорниці

Піснею стрічали.

(Дівчата співають пісню)

                   

Господиня:   Милі гості, просимо сісти,

1 дівчина:  Вареники будемо їсти.

2 дівчина:  Вареники непогані,

3 дівчина:  Вареники у сметані.

4 дівчина:  Вас чекають у макітрі

5 дівчина:  Вареники дуже ситні.

6 дівчина:  Білобокі, круглолиці,

7 дівчина:  З української пшениці.

8 дівчина:  Їжте, їжте, просим щиро

9 дівчина:  Вареники наші з сиром

10 дівчина:  Вареники непогані

11 дівчина:  Вареники у сметані.

Господиня:   Дівчата, почастуймо хлопців.

                                    

Батьки варять вереники     

(Хлопці, заходять і співають пісніі ).

3 хлопець:  Добрий вечір, добрим людям!

Господиня:      А я вже думала, що вечорниці без парубків будуть.

4 хлопець:  Добрий вечір вам, а то дівчата й слова не дадуть сказати.

6  дівчина:   А тепер найголосистішому  співаку дамо смоктунця, щоб бульки не пускав і ще голосніше співав.

5 хлопець:   А давайте, хлопці, небилиць розкажемо, тільки  не перебивати і не казати «брешеш».

6  хлопець:  У раю річка сметани тече. Над річкою дерева, замість листя – гречані вареники, пухкі та свіжі, ніби щойно з печі. Під тими деревами люди лежать, і як тільки котрий їсти захоче - рота роззявив, а вареник з дерева та в сметану -  бовть! Винирнув, перевернувся, а тоді прямісінько в рот, тільки встигай жувати.  Вирішив я і собі пристати до них. Підходжу до крайнього -  таке розпаслось, що й дихати йому важко, питаюсь: « Чи не можна, пане брате, й мені коло вас тут прилягти?»

 А він - луп очима та й каже: «А ти хто такий, твій батько чим займався? » - «Та звісно,  хлібороб».  А він як визвіриться на мене: «Іди звідси, тут самі нероби лежать».

    

Господиня:     А зараз  всі до праці. Ось борошно, ось тарілка кожній. Зараз дівчата біжать до джерела, набирають повен рот води, прибігають сюди беруть тарілки з борошном і місять паляничку. Кожна свою позначає. Замісите покладете на бляшку і будете випікати. Біжіть дівчата до  джерела.        (Дівчата вибігають)

Господиня:      А я піду калиту допікати.

9  хлопець: Тітко! А для чого оті паляниці позначати?

Господиня:      Щоб кожна дівчина свою впізнала...

10 хлопець:  А що буде, як паляниці спечуться?

Господиня:      Ми їх покладемо  в рядок і приведемо собаку. Чию паляницю собака найшвидше з'їсть, та дівчина найшвидше заміж піде.

11 хлопець:  Ото цікаво! Я пішов по собаку.         (Пішов).

( Вбігають по черзі дівчата, місять тісто, виробляють паляниці: деякі змушені повернутися назад за водою, бо випустили з рота воду, хлопці їх смішать).

Господиня:      У кого паляничка готова, кладіть на бляшку.

-   Галино, а йди-но сюди! Віднеси пекти ці паляниці.

( Галина виходить)

12 хлопець:  Ви б нам, тітко, розказали, звідки пішов отой звичай - гадати на Андрія.

Дівчина:  Можна я розкажу. Слухайте. Андрій - один з апостолів Ісуса Христа. Його ще називають Первозваним, бо саме його та його брата Симона - Петра Ісус зробив своїми першими учнями. Обидва були рибалками, обидва без вагань прийняли вчення Христа і були наділені властивостями зцілителів. В апостолів вірили , бачили їхні надзвичайні вміння зцілювати хворих, калік, незрячі, кволі, кволі після зустрічі з ними ставали здоровими. З роками народ звертатися до Андрія - Первозваного ,як до свого зцілителя. Люди вірили, що саме в ніч народження апостола можуть збутися ті бажання, які омріяв кожен. Особливо дівчата. І ще старі люди кажуть, що все загадане збудеться тільки тоді, коли в нього віриш. Без віри гадання не буде мати ніякої сили. От так мої любі.

Ведуча:       13 грудня-одне з трьох важливих свят передріздвяного посту. Перше - Введення Марії у храм (4грудня), друге - Андрія Первозваного ( 13 гру дня) і третє - Миколи Чудотворця (19грудня ) Ці свята ніби регулюють поведінку людини і певною мірою маютьдидактичне значення: Саме від Введення починається піст. У цей час молодь навчають різних ремесел, співаючи чи ведучи розмови. Розповідають казки та легенди повчального характеру. В них засуджуються брехня, розпуста.

(Входить господиня)

Господиня:      А ось і паляниці готові!

(Дівчата підбігають і забирають кожна свою. Складають їх на дошку по черзі ).

Господиня:    А де ж наш собака!                                                          (Хлопець приводить собаку).

13 дівчина:  А давайте-но до ворожіння пісню заспіваємо!

(Дівчата співають)

Ой, Андрію, Андрієнку, Даруй мені надієчку.

Скажи мені, Андрієнку,Ой чи любить Василечко,

Ой чи любить, чи кохає,Чи давно вже другу має.

Чи давно вже іншу має,Мене, бідну, забуває

Покотись лишень колечко,Скажи мені, Андрієнку,

Чи Василь, чи  Миколечко,Чи Степан, чи  Михайлечко.

(Дівчата по черзі пускають колечко. Сміються і підштовхують одна другу).

13 хлопець:   А тепер давайте паляницю ділити.

(підвішують калиту на зріст людини)

14 хлопець:   А хто ж буде Калитинський ?

1 хлопець:   Хай Андрій  буде вартовий , а Василь - писар .

2 хлопець:   Добрий вечір пане Калитинський !

3 хлопець:   Добрий вечір пане Коцюбинський !

2хлопець:    Я приїхав калиту їсти !

3 хлопець:   Їж.

2 хлопець:   Я кусну.

4 хлопець:   А я мазну.

(Всі хлопці беруть участь у кусанні калити. Паляницю одержують ті, хто вкусить  і не засміється. Всіх хто засміється мажуть сажею.

Дівчата смішать хлопців, щоб вимазати їх сажею.)

            

           

Господиня:      А ми, дівчата, ворожили ще ось як: натягували стрічку. Кожна дівчина

прив'язувала до неї свою нитку. Чия нитка швидше згорить, то та дівчина першою заміж вийде.

13  дівчина:  А давайте й ми так поворожимо!

(Ворожать)

14 дівчина:  Дівчата, а давайте погадаємо ще на тарілках. Мені бабця

розказувала: під тарілку кладеться лялька, перстень, ключ і інші

предмети.

13 дівчина:  Давайте, я це все під тарілку покладу, а ви не підглядайте. А тепер

йдіть і вгадуйте свою долю.

( Мірт - ще походиш в дівчатах, лялька- зрадить милий,

ключ - бути тобі господинею, перстень - скоро весілля).  

Господиня:       Хлопці, дівчата, заколядуймо. Сьогодні вже й колядувати  годиться.

(Колядують «Добрий вечір тобі, пане господарю» та « Небо і земля»)

           

Дівчата:  Ми гуляли, веселились,

Усім весело було.

Вечорниці завершились

І здається все пройшло.

Хлопці:   Ні, так  просто не проходить,

В серці струночка бринить.

Про шкільні ці вечорниці

Спомин в серці буде жить.

Ведуча:     Ось і ожили перед нами ігри  і забави  нашого народу. Тепер головне, щоб вони і надалі не пішли у забуття. Міцний наш  рід, жива у ньому пам'ять про минуле. Тож бережіть цю прекрасну, невичерпну скарбницю. У ній розум, кмітливість, гумор, надія і світло завтрашнього дня. Хай у вас завжди живим вогником світяться обереги пам'яті!

“На світі запалає покинутий вогонь моїх пісень»

Літературно-музична  вечір до дня народження Лесі Українки

                                                                                                            «Як я умру , на світі запалає

 покинутий вогонь моїх пісень»

Леся: Я прожила прекрасне і складне життя. Доля мені подарувала щастя – залишити свій слід на землі, тій землі, на якій народилася.

Мене називали Одержимою, співачкою «досвітніх вогнів», квіткою Ломикамінь, дочкою Прометея.

(Грає сопілка)

Ведуча: Ти себе українкою звала , -

І чи краще знайду ім’я

 Тій, що радістю в муках сіяла,

 як отчизна – твоя і моя

                   М. Рильський

Ведучий: Будь-яка людина щоденно пише «книгу свого життя». І важливо, щоб кожна сторінка була виписана добрими ділами, щирими почуттями. Така книга житиме в людських серцях.

Є люди, як свічки,

Згоряють і відходять в небуття.

Є люди, як зірки,

Горять і світять все життя.

Так, треба пройти свій шлях, щоб залишитися у пам’яті народній, запалити вогонь незалежності, відданості та патріотизму, вогонь добра і сили духу, самопожертви в ім’я свого народу.

                                               ( Грає сопілка)

Ведуча:В лютневий день, в оселі на Волині

Промінчик блимнув – темінь розітнув

І запалив зорю, що світить всім донині,

Хто рід свій український не забув.

Ведучий: Так, 25 лютого 1871 року в м. Звягелі народилася Лариса Петрівна Косач – майбутня геніальна Леся Українка. Росла й виховувалася в середовищі демократично настроєної інтелігенції. Сама ж Леся виділялася здібністю й старанністю, була слухняною дитиною. Весела й жвава, вона вигадувала різні забави, імпровізувала театралізовані вистави. Характером і вродою Леся вдалася в батька. «Вони обоє були лагідні та добрі безмежно…», - згадує сестра Лесі Ольга.

Ведуча: Учителями її були батько – юрист Петро Антонович Косач, і мати Олена Пчілка – відома українська письменниця, людина високоосвічена.

Дівчина була здібною до музики, старанно вчилася гри на фортепіано. Чула в собі покликання музиканта. Та після операції лівої руки в жовтні 1883 році Леся вже не могла мріяти про високу професійну майстерність музиканта.

Леся: Мені здається, що з мене вийшов би далеко кращий музика, ніж поет, якби натура не втяла зі мною кепський жарт. Я так зраділа, коли батьки подарували мені фортепіано.

Скільки насолоди дала мені музика. Я любила Шопена, Бетховена, Шумана.

                        (Леся закінчує грати на фортепіано, встає, читає вірш «До мого фортепіано»)

Ведучий: Починається її тяжка, виснажлива боротьба з недугою, яку поетеса називала «тридцятилітньою війною» з туберкульозом.

На літературну дорогу Леся вийшла «ранньою весною». Вийшла з великими мріями й надіями.

На шлях я вийшла ранньою весною

І тихий спів несміло заспівала.

А хто стрічався на шляху зо мною,

Того я щирим  серденьком вітала:

«Самій не довго збитися з путі,

Та трудно збитися в гурті»

Ведуча: Поезія Лесі Українки, як пуп’янки квітів, що розквітнуть у серці вдумливого, щирого читача. Дайте їм розкритися, дозвольте їм знайти це чуле серце, а якщо ні – то зробити його таким…

                                   (Вірш «Вечірня година»)

Ведучий: Поетеса на все життя зберегла найкращі спогади про розкішні луки, буйнолисті гаї на Гадяччині, про старезний предковічний ліс на Волині із зеленими галявинами, задумливими озерами, таємничими істотами. Леся протягом усього життя виношувала у своїй душі образ Мавки, аж поки не вихлюпнула його у відомій усьому світі «Лісовій пісні».

                        (Уривок із «Лісової пісні»; сцена з Русалкою і «Тим , що греблі рве»)

Ведуча: Сьогодні прокинулася рано від галасливого пташиного щебету. Весна така ще юна. «Стояла я і слухала весну…»- згадалося.

                        Декламатор: «Стояла я і слухала весну…»

Ведучий: Мене давно бентежить думка: чому  в поезії так багато неповторних образів.

«Твої листи пахнуть зів’ялими трояндами, ти, мій бідний, зів’ялий квіте! Легкі, тонкі пахощі, мов спогади про якусь любу, милу мрію».

Ведуча: Поети пишуть про любов, як про троянди квітучі й духмяні, а у Лесі Українки вона – зів’яла троянда. У поетів закохані, мов горді орли під небесами, мов ніжні голуби, мов вірні лебеді, а у Лесі – плющ і руїна.

Декламатор: Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти

Так міцно, щільно, і закрить од світа.

Я не боюсь тобі життя одняти,

Ти будеш, мов руїна, листом вкрита.

Ведуча: Глибоким драматизмом і сумом сповнені інтимні ліричні твори Лесі Українки. Вони хвилюють нас своєю щирістю, глибиною справжніх людських почуттів. В них відлунює властиве тільки Лесі вміння передавати найінтимніші пориви жіночої душі, зворушливої ніжності.

Декламатори: «Питання» - «Відповідь»

Ведуча: У Мінську самотній помирає С. Мержинський. І вірною голубкою, забувши про власну недугу, полинула до нього Леся. Уночі біля умираючого  Мержинського пише драматичну поему «Одержима» у стані тяжкого стресу, нервової вичерпності й фізичної втоми.

Ведучий: Нелегкі життєві дороги неодмінно вели Лесю Українку в Гадяч, у Зелений Гай, у родинне гніздо Драгоманових.

Поліська пташина

До нас прилетіла

Недугою скутим крилом

На титхії води

 Під яснії зорі

У Гадяч над лагідним Пслом

Більше 10 разів, переважно влітку, бувала Леся Українка в Гадячі. Тут, в краю «лагідної краси», вона відпочивала й писала свої полум’яні твори.

Чарівна природа, тепло, купелі у Пслі та цілющі подихи Гадяцького краю благотворно впливали на здоров’я Лесі, і вона охоче й енергійно працювала над своїми творами. Близько 20 віршів та поетичних творів, таких як «Роберт Брюс король шотландський», «Забута тінь», «На руїнах», «В катакомбах», «Ніобея» та інші були написані на гадяцькій землі.

Ведучий: Леся – воістину геніальна жінка. Безперечним апофеозом творчості була «Лісова пісня» - драма-феєрія, написана за 10-12 днів.

                   Інсценівка «Лісової пісні» (Мавка та Лукаш)

Ведуча: Ніхто не зміг дорівнятися  до «Лісової пісні». В ній живе талант, безсмертна душа поетеси. Леся справді стала піснею, легендою – чарівною, гордовитою, недосяжною й водночас ніжною, близькою, і зрозумілою. Сьогодні її творчість дає нам наснагу, сили жити й залишатися людьми…

                   (Декламатор: «Розмова з Лесею»)

                   Пісня «Україна-дивосвіт»

 Круглий стіл «Уклін тобі , Тарасе, великий наш пророче»

                                                             Кобзарю!

                                                             Знов до тебе я приходжу,

                                                             Бо ти для мене совість і закон.

                                                                                   Л. Костенко

«Мудра, світла книга, то – «Кобзар» Тараса

На столі, як свято, білий коровай.

І пішло повір’я з дідівського часу,

Як «Кобзар» у хаті – буде щастя, знай!»

Ступаю там, де кожна порошина

Вогненний дух поета зберегла,

Де бронзою висвічує вершина

Крутого, планетарного чола.

Зійди, наш батьку, з п’єдесталу!

Розкрий народові вуста!

Його так довго розпинали,

Що не зійде ніяк з хреста.

Прости нас, Батьку, Світоче й Пророче,

До тебе йдем у щирім каятті,

Бо ми ж таки добра народу хочем,

 Бо не можливо жить у розбраті.

Пошли нам, Отче, мудрості й снаги,

А в душах світлі помисли нести.

Прости за все, Тарасе дорогий,

Пророче, Батьку, Світоче, прости!

Не малюйте Шевченка сумним!

Не малюйте із поглядом грізним!

Як з живим привітайтеся зним.

І читайте Шевченка допізна.

Я не раз так стрічалася з ним.

Він уміє в полоні тримати.

Своїм словом високо святим

Він дарує уяву багату.

Читає мати «Кобзаря»,

Читає стиха і поволі

Про гайдамаків і тополю…

             Інсценізація балади Т. Шевченка «Причинна»

З-поміж безлічі книг, з якими має справу історія світової літератури, поодиноко виділяють ті, що  ввібрали в себе науку віків і мають для народу значення заповітне. До таких належить «Кобзар» - книга, яку народ український поставив на перше місце серед успадкованих з минулого національних духовних скарбів

                Читання учнями 5-11 класів поезій з «Кобзаря»

Дивовижна доля цієї книги. Поезії, що входять до неї, писалися то в мандрах, то в казематі, мережилися при світлі білих ночей Півночі і в пісках закаспійських пустель, під самотнім сонцем вигнання.

Книга формувалася поступово, рік за роком, формувало її саме поетове життя, і все найістотніше із цього життя, і все найістотніше із цього життя, з великого українського кріпака Тараса Шевченка – від його юності й до останнього подиху, - ввібрав у себе цей класичних розмірів томик, збірник поезій, що його в хвилин у творчого осяяння було найменовано «Кобзарем». Відтоді, упродовж багатьох десятиріч, книга ця буде настільною книгою кожного українця.

               Презентація про видання «Кобзаря» (підготували учні 11-Б кл.)

У «Кобзарі» поет висловив насамперед самого себе, свою особистість, від першого й до останнього рядка книга виповнена індивідуальним поетовим почуттям. Тут його, Шевченків, темпера метр, його щира й беззахисна у своїй відкритості душа. Тут думки – ним вистраждані, кривди – ним пережиті, тут картини саме його, Тарасового, дитинства. І мова його, і тільки йому властивий тембр голосу. Тут не позичені знання, а його власний, у розвитку відтворений розум мислителя, могутній інтелект, що спрагло дошукується істини, простежує людське життя у все об’ємності – в конкретній долі сестри-кріпачки і в історичній долі цілого народу. Усе своє, особисто шевченківське, індивідуально забарвлене. Одначе мистецтво тому й мистецтво, що воно здатне творити чудо: особистий, внутрішній світ Тараса Шевченка, переллятий в литво мистецьких синтезів, постав у ліриці й поемах «Кобзаря» в таких художньо-образних виявах, у такій правдивості й глибині індивідуальних переживань, що в них і сам народ упізнав свою душу, прочитав свою історію, прозирнув у своє майбутнє.

У чому ж феномен цього світового митця? Чому і сьогодні твори , написані Кобзарем, хвилюють, навчають, тривожать душу?

Актуальність Шевченка не в тому, що він порушив великі й вічні питання або дав нам відповіді на них. Кожне покоління має самостійно шукати відповіді на питання, поставлені часом.

Творчість Шевченка стала духовною основою формування сучасної української нації. Для українців усіх наступних поколінь він став потужним джерелом національної свідомості, символом України.

Через сто п’ятдесят вагомих літ

Читаємо Шевченків «Заповіт».                       

Соборно жито засіваймо, 

Соборно правду пожинаймо,

Соборно волю бережімо,

Соборно славу вознесімо.

Соборно чужого научаймось,

Соборно й свого не цураймось,

Соборно думу засіваймо,

соборно Бога в серці маймо.

«Кобзар» не став і, сподіваємось, ніколи не стане книгою архаїчною. Це книга, без якої й сьогодні духовне життя людини було б неповним, книга ця з тих, що їх адресовано кожному поколінню живущих. Сучасна людина, якщо вона носить в душі високі ідеали, неминуче дійде духовного контакту з витвором українського генія.

Хай кожен з нас подумає собі:

«А що ж бо я зробив для України? 

Чи я горю, страждаю в боротьбі,

Чи повзаю по-рабськи на колінах?

А що ж бо я? І відкіля мій рід?

Чи я не осквернив свойого роду?»

Лице Тарасове на тій сумній зорі,

Яка зійшла з тривог мого народу

                  Пісня В. Баранова  «ДО українців» (у виконанні учня 11- А кл. Лукаша І.)